Наша місія – написати літопис

Читачу, вітаємо, це знову я і знову ми.

Вітаємо вас на Землі, у вашому новому журналі.

Ми – це легендарна команда, яка створювала для вас «Галицькі контракти» далекого 1990 року, яка робила журнал «Мир денег», створювала і 15 років вела (і веде) журнал «ЗЕРНО».

Всесвіт вів нас своїми спіралями, спочатку всім було потрібно збагнути, як це робиться – оцей бізнес, оцей капітал і оцей капіталізм. І ми почали розповідати в «Галицьких контрактах», як робиться бізнес. За деякий час розповідати було нікому, всі навчилися робити бізнес (принаймні, їм так здавалося) й уже не читали газет, а проводили тренінги.

Потім у фінансових виданнях ми навчилися з аудиторією тонкощам банківської та страхової справи.

Приємно, коли твоя історія – історія твоєї країни.

До речі, колись почав читати історію Франції та через кількасот сторінок збагнув, що читаю історію сільського господарства. Голод, неврожай, переділ землі – все приводило до війн та революцій, до розвитку держави та змін. Я вже мовчу, з якого дива до високої французької кухні втрапили слимаки та жаб’ячі лапки. Бо не було сала і вареників.

Потім у «ЗЕРНІ» ми відкривали космос агротехнологій та агробізнесу. За ці 15 років агрокомплекс України разюче змінився, а багато космонавтів вирішили, що вже можуть читати тренінги з агротехнологій, і не тільки охололи до журналу, а й взагалі перестали вчитися. Хоча журнал мав за концепцію дві прості ідеї: 1) ти повинен учитися постійно; 2) завтра ти не зможеш робити у полі те, що робив учора.

Проте люди потроху переконали себе, що володіють агротехнологіями та агробізнесом досконало.

Досконало, але частенько – поверхнево.

І ми пішли вглиб. Відкрився ринок землі.

Це – тектонічний зсув. Історичне значення цієї події ми осягнемо не скоро. Й осягнемо не одномоментно. На це піде час.

Що це означає для України, для пайовика, для аграрія, для громади, ми й будемо з’ясовувати у журналі Terra – «Земля».

У «Сільпо» я не зміг пройти повз вітрину з рожевим салом, невидима сила землі розвернула мене і пхнула у спину до продавчині.

Двісті грамів, будь ласка… – прошепотів їй я, не відводячи погляду від сала. Брава жіночка змахнула ножем, кинула на вагу і отетеріло прошепотіла у відповідь:

– Ой… Вийшло 490… – і глянула на мене, бо я скривився, передбачаючи, як помиратиме у холодильнику ще один кусень сала з-поміж багатьох старих товаришів. – Та! – раптом вигукнула вона жіночим басом. – З’їсте, де ви дінетеся!

І це вона сказала і про ринок землі, і про наш новий журнал, і про вас, і про нас, і про майбутнє.

Це щомісячник, створений на віки.

І зараз я розповім чому.

У журналі сім розділів, вибудуваних логічно.

Перший – це людина, дотична до землі, значна для суспільства, її думки та її тривоги.

Другий – це земельне право, колективне бачення проблем і парадоксів, пов’язаних із земельним законодавством, юридична теорія і практика. Це моніторинг ринку землі, земельні драми й радості, допомога тим, хто хоче купити або продати, аналітика угод та трендів.

Третій – це карти областей, вартість землі, що змінюється, якість, ґрунти, що не змінюються, а далі – карта власності, що змінюється вже сьогодні. Будемо друкувати по одній області у номері, в наступному випуску – Вінницька область, у третьому – Київська.

Четвертий – а хто, власне, живе на землі? Це територіальні громади, які повинні навчитися господарювати та формувати свої бюджети активно, впливати на свою заможність, збільшувати надходження ресурсів. Це старостати, сільради.

Якось в Угорщині почув таку ідею: громада заливає бетоном майданчик при дорозі, підводить воду, електрику і запрошує бізнес із міста. Поставте тут завод. Ми дамо робочу силу, охорону, будемо плекати як рідних. Бізнес відгукується на такі пропозиції. Поруч із заводом виростає готельчик, поруч із ним – ресторанчик.

Тобто громада може здійснювати на своїй території індустріалізацію! Може розвивати промисловість!

Однак ці та інші проєкти – в журналі, дивіться там, шукайте, читайте, думайте, дзвоніть і пишіть, запрошуйте до себе, розповідайте про себе, ставайте відомими та популярними. Для цього ми тут є.

П’ятий розділ. Це – що ми робимо з землею, якою її залишимо нащадкам. Це агротехнології, але – Hi End, Best Practice, вищий пілотаж для професіоналів. Точне землеробство – у правильному розумінні слова, не тільки сівалка з комп’ютером, трактор із трекерами та супутникові карти. Не тільки обприскувач із форсунками, що відключаються. Все в комплексі. Система. Ідеологія, до неї – теорія, до неї – інформація, до них – обладнання та практика. В точному землеробстві працюють не елементи, а повний осмислений набір устаткування, інформації та досвіду. Ви знали, що добрива в точному землеробстві – це не просто NPK, а окремі – для пшениці окремі, для кукурудзи тощо? Отож. Читайте і будете з врожаєм.

Шостий розділ – це мистецтво жити на землі. Навіщо ми продаємо-купуємо, вирощуємо, не спимо ночей і не їмо днів? Заради чого? Як повинне протікати наше життя, чим воно повинне наповнюватися? Це здоровий спосіб життя, це ваші, читачу, захоплення та уподобання, ваші колекції мисливської зброї та ваші квадроцикли, ваша риболовля, ваш садок і ваші автомобілі. Це ваші задоволення і ваше щастя. Звідки воно? Як жити довго і щасливо?

Колись, пригадую, зустрівся з Альфонсом Бессоном, засновником відомої компанії «Грегуар-Бессон». Запитав у нього, чи не шкодує, що життя прой­шло на заводі, в роботі з металом, і ніколи він не пролітав у червоному «Феррарі» Єлісейськими полями… А він мені відповів: «Шкодую лише про одне… Три роки тому померла моя дружина, а я не дав їй стільки любові й уваги, на скільки вона заслуговувала, і тепер уже не зможу цього виправити…». А тепер, каже, вибачайте, хочу футбол подивитися на своєму телевізорі. Вийшов у двір, сів у 306 «пежотку», розвернувся та й поїхав. Було йому тоді 86 років. І я тоді подумав: «Господи, а якщо доведеться жити до 86, ще років тридцять з гаком? Це ж зовсім інший сценарій життя! Зовсім інша стратегія!». Наш розділ про здоровий спосіб життя – про це. Не про те, що сала не смажте, а з’їжте огірок з городу, а – про це…

І заключний розділ – це культура.

На біса вона вам? А треба. Колись Черчіллю принесли бюджет Британії на підпис, він погортав і питає:

– А де видатки на культуру?

– Так війна ж, країна воює.

– Якщо нема культури, то за що ми в біса воюємо?

Потрібно і високого торкнутися.

Втім, я знаю, ви в закордонній поїздці тихенько відриваєтеся від делегації та бігом до Лувру, до Прадо, до Уффіці. Це все величні світові музеї, де не побувати – гріх.

А чому наш щомісячник вічний?

Тому що, коли ви виходите до поля, ви дивитеся не на орендованих двісті гектарів, а на двісті гектарів планети Земля. Коли ви набираєте у жмені свіжозораного ґрунту, ви набираєте дві жмені планети. Ми – планета і Земля – планета, ми єдині й нероздільні, нас немає одне без одного.

За п’ять років ринок землі стане звичним і зрозумілим, як стара пантофля. Проте наша планета завжди буде молодою й родючою, і подбати про це – наша місія.

Ми поведемо вас, читачу, ринком землі та шляхами самоврядування й децент­ралізації, ми збудуємо гарні території та виплекаємо поля й ниви.

Це поцілована Богом земля, і люди на ній повинні жити щасливо і довго.

І завжди поруч буде наш журнал.

Так, ми всі свідомі того, що світ й інформаційні технології бурхливо розвиваються, і про ринок землі ви побачите багато телерепортажів і дискусій, по радіо в дорозі депутати та землезнавці вам наплетуть стільки корисної інфи…

Проте хтось має написати путівник ринком землі. Така нам випала місія, це зробимо ми в нашому з вами журналі.

Про агротехнології, вирощування ріпаку та боронування, підживлення по мерзлоталому ґрунту ви прочитаєте в сотні зареєстрованих в Україні журналів та газет, однак…

Однак хтось має написати підручник.

І це буде наш журнал.

Хтось має написати енциклопедію. Хтось повинен закріпити це поняття – аграрний менеджмент – у свідомості покоління. Це зробимо ми.

Так, про життя і проєкти громад, гранти від ЄБРР та становлення самоврядування ви прочитаєте на тисячах сайтів, і ми також уповні володіємо диджитал-експірієнс та цифровими форматами.

Однак хтось має написати літопис.

Хтось повинен із щирою душею приїхати в ці громади та старостати й написати історії про них.

Це будемо ми.

З Богом, рушаємо. Цей шлях на десятиліття.

Місія так місія.

Пишіть до нас, передплачуйте журнал, і будемо разом долати простори України.