Фермер у владі

Стіна з гранітних брил.

Гранітний паркан навколо свинокомплексу.

Кам’яні стіни зерносховища.

І Божа Матір на тому місці, де стояв серед села вождь пролетаріату.

Івана Чайківського я пам’ятаю саме по кам’яних його будівлях, зведених навіки.

Так господарі не будують, нині переважно обходяться модульними спорудами. Так будують жителі землі, так збудований Стоунхендж і єгипетські піраміди. Так робить людина, яка свідома, що належить до вічності.

У Чайківського така планида – бути першим. У першому номері журналу «Земля» він – перший герой рубрики Primus inter pares, перший серед рівних, як казали давні римляни латиною. Це почесно та відповідально, й це не могла бути випадкова людина.

Іван Адамович Чайківський – не випадковий.

Його, засновника і багаторічного керівника тернопільського «Агропродсервісу», ми вважаємо нашою людиною у владі. Депутат Верховної Ради й секретар Аграрного комітету, він залишився глибинним аграрієм і розуміє кожного фермера та кожного вівчаря, садівника, агропідприємця.

ЦЕХ ПРОСТО НЕБА

І от ми сидимо вдвох на землі, над землею, яка сьогодні отримала право змінювати господарів. І говоримо.

Скільки років, Іване Адамовичу, минуло з того часу, як вас молодим головою колгоспу обрали?

– Двадцять три.

У вас були думки, що колись земля може стати власністю?

– Були, – навіть якось буденно відповів Чайківський. Без пафосу. – Коли я прийшов з маленького приватного бізнесу в колгосп, я не розумів, чому земля людям розпайована, а продати її не можна. Коли я на підприємство збирав перший кредит, довелося шукати майно на заставу, навіть мамина хата пішла. А землю, яку хотів заставити, не взяли, тільки посміялися. Починаючи з 1999 року, я знав, що земля повинна бути у власності й люди мають розпоряджатися своєю власністю. Я народився в західному регіоні. Менталітет галичан зовсім різниться від східного й центрального менталітету. Земля, сім’я і воля – це три стовпи, на котрих тримаються всі людські цінності. Земля, які б страшилки не запускали політики, залишається в руках українців. Чи позбавив хтось якогось майна населення, автомобілів, квартир? Не позбавив, окрім кримінальних випадків. Поодинокі випадки бу­вають, але на це є поліція, є держава. І все приводиться до загального порядку.

– От пройшло перше липня, ринок стартував. Якими криками ми повинні його зустрічати? Популісти кричать: усе пропало. Махінатори кричать: о, нарешті ми тут заробимо. А більша частина суспільства, аграрії, фермери, що повинні думати?

– Ну, дивіться. Коли перший законопроєкт тільки зайшов у комітет, був великий резонанс.

– Ще б пак. Там ішлося про 200 тисяч гектарів в одні руки.

– Аграрії всі піднялися, ми бачили мітинги під стінами владних будівель. Однак під час роботи над законопроєктом дійшли згоди про норму 500 гектарів в одні руки на першому етапі. Під цим підписалися асоціації. А врешті зупинилися на ста гектарах. Якщо ми запитаємо чесних аграріїв, які наполегливо працюють, хто з них хоче мати у власності землю, зголосяться всі. Інша річ, чи мають вони кошти на придбання землі, чи подбала про це держава. І ми повинні говорити сьогодні не про ринок землі, а про забезпечення ресурсом тих, хто обробляє землю.

От ми з вами тут зібралися двоє, щоб чесно говорити з людьми. На мою думку, якщо аграрій не має коштів на свою землю – воно йому й не треба. Якщо він не зумів на ній заробити – навіщо нам такий аграрій? Чи є тут місце популізму? От ви мали компанію, збудували з нуля – вам держава багато допомагала?

– Ні, мені держава багато не допомагала… Мені подобається хід ваших думок, але, погодьтеся, навіть у великої агрокомпанії болісним буде питання: посіяти чи забрати оборотні кошти на викуп землі. Аграрії справді не бідні люди й зароб­ляють доволі пристойно, але є різні роки. Агровиробництво – цех просто неба. Нині ще далеко до жнив, і дай Боже, щоб рясно вродила вся країна, щоб в аграріїв півдня не було проблем, як торік. Ми бачимо, що аграрії, котрі сьогодні мали би йти у переробку, зупинили інвестиції, акумулюють ресурси на купівлю землі. Ніхто не знає, як пайовики себе поведуть, де будуть продавати один відсоток, а де 20…

– На півдні будуть 20% продавати… Проте цікаво, чи буде там хтось купувати…

– Думаю, що будуть купувати. Однак зауважте, я на виставці зайшов у павільйон «Тваринництво»… Як думаєте, скільки там тварин побачив?

Дві? Корову і свиню?

– Жодної. Про що це говорить? Про оборотні кошти аграріїв? Так, ми з ринком землі зробили величезний державний крок. Люди, які мають один, два, десять гектарів землі, зможуть скористатися своїм правом і отримати якісь кошти. Якщо це 10 гектарів, при ціні 2 тисячі за гектар вони можуть одержати 20 тисяч доларів, вони зможуть отримати щось від цього життя. Це їх право! Проте другий крок – подбати про ресурс, щоб економіка не гальмувала. Я неодноразово бував за кордоном на тваринницьких виставках, ви теж бували. Там таке різноманіття і здорова конкуренція! А у нас люди не інвестують у галузь, немає інтересу, немає мотивації.

ДЕВ’ЯТЬ МІЛЬЙОНІВ ГЕКТАРІВ БЕЗ ПОДАТКІВ

У Франції, наприклад, землю можна купити лише якщо у покупця є відповідна освіта. Земля ж – не тільки романтична категорія, це засіб виробництва, і щоб його використовувати, потрібен талант, знання, вміння. Чи знайде ця потреба в знаннях відбиття в майбутніх законах?

– Звичайно, що при розгляді законопроєкту подавалося багато правок, які передбачали, зокрема, й освіту, і проживання на території, було варіантів дуже багато. Проте законодавець пішов шляхом спрощення, і ми маємо такий законопроєкт, який ви бачите. Чи є в нас якийсь законопроєкт остаточним? Я скажу, що ні. Ніхто не заважає нікому писати новий закон, подавати його, і Верховна Рада розглядатиме його. Зараз ми маємо перехідний період – 100 гектарів фізичним особам, винятково українцям. І це триватиме до 2024 року. За цей період ми побачимо всі проблеми, які виникатимуть у тому чи іншому регіоні. Якщо ми припустилися якихось помилок, то матимемо можливості Закон виправити. Ми маємо практику європейських країн, наприклад, сусідів-поляків. У них ринок землі запроваджений давно. Немає обмежень по концентрації, обмеження діють лише щодо купівлі державних земель. Однак у якийсь період німці почали дуже активно скуповувати польські землі. Тоді поляки провели дослідження, з’ясували, що польські фермери не мають ресурсу для купівлі землі, й наклали мораторій на продаж землі іноземцям на 5 років. Було сказано: поки поляк не має за що купити землю, не потрібно робити вільний ринок. Так і український законодавець повинен вчиняти. Я представляю округ, мене обрали люди, і я чую цих людей. Я постійно спілкуюся з людьми. Є люди, котрі хочуть продати землю. Є люди, які не хочуть продавати землю, вони отримують прекрасну орендну плату…

І вона весь час зростає. Як ви гадаєте, чи зростатиме орендна плата безмежно?

– Є певна межа. Є вал з гектара, є затратна частина, і прибутком власник землі ділиться з фермером. У нас орендна плата така сама, як у Європі – 200 доларів. Це практично 10–12% від нормативно-грошової оцінки. Ми от зараз думаємо про фермерів, наскільки вони соціально відповідальні. Законопроєкт 3131 має вже рік часу, і немає волі, щоб винести його в сесійну залу. Наше законодавство у сфері оподаткування не таке, яким би його хотіли бачити українські фермери. Навіщо ми вигадуємо якісь складні системи оподаткування? Чому не зробити оподаткування на гектар? Легко, просто. Я повертаюся до вашого запитання: законодавство завжди адаптується до ситуації, і нам теж треба адаптуватися, тому що є речі, які ми не можемо передбачити до кінця. Є глобальні катастрофи, є зміни клімату…

– Так, он у Бразилії 10 мільйонів гектарів згоріло… Посуха… Ви гадаєте, ми повинні були б стати країною дрібних фермерів? Чи модель могла б залишитися такою, як є: холдинги, фермери, агрокомпанії? У Польщі чимало фермерів, але ж Польща не експортер зерна.

– У Польщі господар, який працює на землі, формувався століттями… Фермери для Європи є величезним тягарем, вони споживають 70% бюджету Європейського Союзу. Це соціальна складова, яку вони механічно дотують. Я спілкуюся з польськими фермерами… У них практикується таке: хтось має 30 гектарів, але не хоче їх обробляти, віддає сусіду. А за звітністю – він обробляє, тож одержує дотацію. Хоча обробляє і весь прибуток отримує сусід. Це теж неправильно. Українська модель, збудована сьогодні, – винятково ринкова. Вона працює і дає ВВП країни, валютну виручку. Що нам ще ламати? Нам треба не нав’язувати, а треба допомагати та стимулювати, щоб утворювалася додана вартість. Ринкові відносини, справедлива конкуренція все розставить по своїх місцях. У холдингах сконцентровано 20–30% землі, але ж 70% – не в холдингах! Вона зібрана в дрібних і середніх фермерів. У нас створено прекрасну модель. Нам треба лише 8–9 мільйонів гектарів, з яких не платять податки, витягнути на світло, щоб усі були в однакових конкурентних умовах! Ось що повинна забезпечити держава.

– Дев’ять мільйонів гектарів… Не така вже й непомітна площа…

– Ця проблема складається з багатьох дрібниць, кожну з яких слід розуміти. Великий холдинг – весь на видноті, він зацікавлений, щоб уся його земля була зареєстрована, щоб він був захищений усіма способами. Власник може працювати в Києві, а земля – в Харкові, Тернополі, Вінниці. Йому потрібні гарантії, він усе сплачує, всі податки. А от дрібні господарі, які мають 100 гектарів… Навіщо їм платити? Вони беруть паї та розплачуються готівкою, там стосунки кумів, братів-сестер… На превеликий жаль, це переважна більшість, що становить мільйони гектарів… Це 9 мільйонів гектарів, це присадибні ділянки, які недооформлені… Інша річ, чому люди змушені так вчиняти й так існувати, але це переважна більшість, на превеликий жаль. Це 5 гектарів, 10, 20, є й такі, що по тисячі гектарів мають…

ЗА РОМАШКИ ФЕРМЕРУ МОЖЕ ПЛАТИТИ ТІЛЬКИ ЗАМОЖНА ЕКОНОМІКА

От цікаво, а може людина, яка має сотню або тисячу гектарів, посадити в куточку лісок або викопати ставок на пів гектара і поливати всі поля?

– Змінити цільове призначення землі, звичайно, можна, але треба пройти всі передбачені законом процедури та, якщо це дозволено законом, здійснювати задумане. Проте якщо ти хочеш посадити ліс або лісосмугу на землі, призначеній для сільгоспвиробництва, ти вже порушуєш закон. У нас в законопроєкті 2290 передбачені штрафи за забур’яненість, чого раніше не було. Земля стояла, бо людина не хотіла сіяти – і нехай.

– У Великобританії, наприклад, уряд платить фермеру за забур’яненість країв поля при дорогах, за волошки й маки, за збереження аутентичного пейзажу.

– Маючи потужну й заможну економіку, можна думати про те, як заплатити фермеру за збережені волошки та ромашки, але коли ми сьогодні не маємо чим платити пенсіонерам чи вчителям, про квітки немає мови. Давайте ми з вами створимо потужну економіку в Україні, навчимося заробляти й будемо думати про ромашки.

Скільки на це нам потрібно часу?

– То від тренера залежить.

Повернемося до дерев. У Бразилії, я бачив, на кожному полі росте дерево, для птахів, звіряток.

– У нас непогане екологічне законодавство. Проте, яке б законодавство не було, коло кожного дерева не поставиш поліцейського. Має бути щось глибше, має бути людина і щось у людині.

– Відкриваючи ринок землі, ми починаємо формувати нову культуру?

– Відроджувати. Ми розуміємо, що завжди до своєї власності відношення трошки інше. Якщо ти любиш свою країну, свою землю, ти будеш ставитися до неї з турботою, незалежно від того, в чиїй вона власності. Завжди цінуєш те, що дає тобі хліб. Однак є різні категорії людей. Є й такі, що й маючи землю у приватній власності, можуть ставитися до неї, як до чужої. Ставлення до землі та правил її використання треба регулювати законодавчо. Я знаю багатьох аграріїв, які використовують дешеві «сердиті» хімікати, контрафактні, а є ті, хто застосовує оригінальний продукт, думає, як розкислити ґрунт, підняти родючість.

От я й кажу про це, що землю зберегти можуть тільки професіонали, люди, котрі знають, як зберегти родючість…

– Контроль за збереженням ґрунтів повинен виключно належати державі. У нас є системи меліорації, системи поливу, ці процеси необхідно контролювати, й це повинна робити держава. Є посадки, наші предки вкладали величезні ресурси, щоб убезпечити ґрунти від ерозії. Може прийти новий господар, далекий від усіх цих проблем, і натворити на землі бозна-що…

Авжеж. На землі можна натворити бо­зна-що. Сільське господарство якої країни подобається вам якнайбільше? Яка модель?

– України. Невже ви чекали від мене іншої відповіді? А от щодо моделювання нам підходить американський тип, тому що в нас великі просторі поля, не як у Європі, маленькі городи. Я називаю американську модель українською, тому що ми самі до неї прийшли. Хоча, звичайно, буде якийсь перерозподіл, хтось буде збільшувати банк землі, хтось зменшувати. Діяльність здійснюватиметься так, щоб людям було вигідно здавати в оренду землю.

ПРАВИЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЛІ

У нашій моделі все налаштовано на інтенсивне сільгоспвиробництво, ми повинні виробляти величезну кількість пшениці, соняшнику, кукурудзи, ріпаку, бо на сировину в світі є попит. Як ви вважаєте, це може сполучатися з ощадливим ставленням до землі? Чи правильне це використання землі?

– На землі ми вирощуємо те, що ми можемо зростити у своїй кліматичній зоні. Росте і ріпак, і ячмінь, і соя, і гречка, і овочі на півдні. Ми вирощуємо прекрасні врожаї. Чи можемо ми вирощувати щось більше? Це пошук і експерименти. Якщо фермер може вирощувати тютюн і здавати на тютюнову фабрику, він буде це робити. Проте головне, що кожний сантиметр української землі має працювати на українське суспільство. З цього повинен заробити фермер і чесно сплатити податки. А друга частина вашого запитання – це те, що ми вже сьогодні повинні заробляти додану вартість. Ми перші у світі з експорту олії. Ми не вивозимо сьогодні соняшник із країни, ми його переробляємо.

Це свого часу якраз було зроблено державним рішенням, було високим митом обкладено вивезення соняшнику, і нам вдалося зберегти маслоекстракційні заводи.

– Зараз те саме треба зробити з м’ясом! Куди йде наше зерно? До Китаю, там вирощують свиней, птицю, ВРХ. Тут держава повинна відіграти вирішальну роль. Ніхто з місця не зрушить, якщо не буде мати гарантій. Ми про це говорили з Романом Миколайовичем Лещенком, з нашим міністром. Ми повинні формувати державну політику на 5–10 років з підтримки аграрного сектору в напрямі створення доданої вартості й пошуку нових ринків. У Міністерстві повинен бути відділ пошуку нових ринків, адже сьогодні Україна має практично в усіх країнах світу посольства. Чому наші посли не працюють над новими ринками?

– От ви простий український депутат…

– Простий.

– А є ж непрості. Ви змолоду в аграрному секторі, біля землі, біля людей. За вашими плечима досвід. А є ж чимало депутатів, які займаються державним будівництвом, зокрема і оборонними питаннями, не маючи ніякої підготовки. І це видно всім. Ваш аграрний досвід там має вагу, у владі? Хтось із цим рахується?

– Я поважаю всіх депутатів, але вважаю, що я перебуваю на тому місці й у той період часу, який мені виділила доля. Я продуктивно працюю в Аграрному комітеті. Чи дослухаються до мене колеги? По-різному буває. Переважно так, прислухаються. Так, у парламент прийшли різні люди, з різним досвідом і поглядами, але я вважаю, це був величезний поступ для країни. Люди, які прийшли, вчаться і хочуть учитися. Є ті, хто помиляється і не визнає своїх помилок, але більшість аналізує свої помилки, визнає і йде вперед. Зараз я говорю як депутат, але коли був керівником підприємства, фермером, я бачив людей, які 20  років керували нами й займалися популізмом. Сьогодні я бачу їх у сесійній залі, хочеться встати й сказати: «Досить. Усі можливості у вас були, ви могли здійснити цю реформу 20 років тому, 15, 10. Чому ми так погано живемо сьогодні, чому в нас така бідність? Ми чи не найбідніша країна у центрі Європи». І я вдячний колегам, які прислухаються до моєї думки, коли я її висловлюю з того чи іншого законопроєкту.

А ЗЕМЛІ БІЛЬШЕ НЕ БУДЕ

Які законопроєкти щодо земельної реформи ще будуть ухвалені? Яка перспектива розвитку земельного законодавства?

– Зараз у нас на порядку денному меліорація. Є різні бачення проблеми. Я вважаю, всі канали, які не є центральними, на півдні країни ми повинні віддати в приватну власність. Для аграріїв півдня це питання життя і смерті, вони чекають на це роками. Там процвітає бандитизм, воду продають, фермери вирішують спори за принципом хто дужчий. А ми повинні всіх вирівняти Законом, усіх поставити в однакові умови – чи це буде великий холдинг, чи це буде дрібний фермер, чи це буде великий фермер. І ми отримаємо ще не один мільйон тонн зерна додатково, вирощених у тих областях. А це, друже мій, ВВП країни. Після Великої депресії у США уряд продавав величезні заводи, вартістю десятки мільйонів доларів, за один долар у приватні руки. Багато хто крутив пальцем біля скроні, але ми чітко розуміємо, що за цим стояв розвиток, бо хтось брав на себе відповідальність і зобов’язання відновити й запустити заводи. Ми сьогодні отримали у спадок таку меліоративну систему, поливну, яка сьогодні коштує мільярди. Держава ніколи її не відбудує і не запустить, потрібен приватний капітал. А щоб стимулювати приватний капітал, треба її передати безкоштовно і не чекати, поки хтось якісь гроші принесе. Принесуть потім, коли система буде відновлена. Врожаї з’являться незабаром. Український народ отримає користь завт­­ра. Це інвестиція, це потрібно зробити.

Що ви побажаєте людям, які сьогодні прокинулися, взяли лопату чи граблі, дивляться на календар – там перше липня. Відкрився ринок землі. Що б ви їм сказали? Йдіть, копайте, не морочте голову?

– На ринку є дві сторони: один продає, другий купує. Я б побажав обом мудрості. Тим, хто прагне продати, я б сказав: землі більше не буде. Ви можете тримати її у власності й кожного року отримувати орендну плату. Фермерам, які обробляють землю, я б порадив: інвестуйте в основний засіб. З тих самих міркувань – землі більше не буде…


Наша людина у владі, наша стіна з кам’яних брил. Можемо спертися, можемо сховатися за нею від обстрілу або пекучого сонця.

Можемо доручати та сподіватися.

Є Чайківський – є надія, пишіть і дзвоніть, що треба, щоб зробив наш простий український депутат для українського фермера чи землевласника.

Перевірено – це працює.